Вторник, 21.11.2017, 15:32
Кафедра русской филологии и перевода МГУ
| RSS
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск по сайту · RSS ]
Страница 1 из 11
Архив - только для чтения
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 4. Методы, направления, школы в славянских литературах. » РЕЦЕПЦІЯ ТВОРІВ М. БУЛГАКОВА У РОМАНІ Г. ТАРАСЮК (Мельничук Ірина Вікторівна)
РЕЦЕПЦІЯ ТВОРІВ М. БУЛГАКОВА У РОМАНІ Г. ТАРАСЮК
AdminДата: Суббота, 10.03.2012, 22:50 | Сообщение # 1
Админ
Группа: Администраторы
Сообщений: 167
Репутация: 103
Статус: Offline
Мельничук Ірина Вікторівна,
доцент кафедри української філології Маріупольського державного університету (Україна)



РЕЦЕПЦІЯ ТВОРІВ М. БУЛГАКОВА У РОМАНІ Г. ТАРАСЮК «ГАСПИД І МАРГАРИТА»


Літературна гра культурними набутками являє собою особливу індивідуально-інтелектуальну діяльність учасників – автора твору та читача). Вона часто образно організована й оперує предметами, образами, ідеями, стилями, думками, які складають культурний спадок гравців і наочно відтворені в їх уяві. Гра здійснюється у визначених межах місця і часу культурно-історичної епохи, жанру і змісту художнього твору, де твір постає умовно-віртуальним ігровим майданчиком.
Кожна культурно-історична епоха надає своє тлумачення елементам культурного спадку, у наслідок чого вихідні традиційні характеристики змінюються. У такий спосіб відбувається потенційне збагачення семантики «вихідного повідомлення» культурного спадку. Тому, наразі, актуальною бачиться спроба дослідження віртуального роману Галини Тарасюк, де об’єктом дзеркальної гри постає філософський роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита».
Механізм віддзеркалення тут має виразно деформаційний характер, створюється ефект так званого «кривого дзеркала»: високому стилю філософського роману, яким є прототекст, відповідає бурлескний характер, низьке блазнювання метатексту.
Основним прийомом побудови роману Галини Тарасюк слід вважати гротеск.
Гротеск є основним формотворчим принципом роману Булгакова, що організує весь художній світ твору. Гротескний простір роману, побудований на основі ідей Г.С.Сковороди та П.О.Флоренського, включає три світи – земний, біблійний і космічний, які, з одного боку, протистоять один одному, а з іншого – взаємопов’язані між собою. Згідно із принципом контрапункту, герої та події всіх трьох світів відносно незалежні один від одного, проте між ними існує тісний, органічний зв’язок. Три світи у романі «Майстер и Маргарита» – це три іпостасі людського буття, що розглядаються митцем у нерозривній єдності побутового та духовного, морального та соціального, історичного та космічного. Три світи в романі віддзеркалюють один одного, висвітлюючи актуальні проблеми дійсності з позиції вічності. Таким чином, сама організація романного простору надає твору філософського, позачасового звучання. Гротеск виступає у романі як форма художнього узагальнення, виявлення типового в дивному й одиничному. З допомогою гротеску створюється узагальнений образ світу, алогічного й абсурдного по своїй суті, який знищує все людське в людині, а також саме життя.
Структура роману «Гаспид і Маргарита» є складною і багатоплощинною. У просторі роману «Гаспид і Маргарита» співіснують світ реальний та світ інфернальний. Хронотоп реального, видимого світу моделюється як українська дійсність перехідного періоду і перших років незалежності; основна дія відбувається у дачному містечку під Києвом, де будує собі помешкання політична та фінансова еліта. І якщо в інфернальному просторі акумулюється Зло метафізичне, то в просторі реальному, в топосі дачного містечка – Зло земне.
Інфернальний простір – місце мешкання істот демонічного походження: чортів, бісів, упирів і вовкулаків різних рангів, над якими царює Князь тьми, Сатана. Епіцентром розгортання інфернального простору є глухе село у Карпатах. Саме туди, до старої відьми баби Арехти привозять батьки маленьку Людмилу, якій баба швидко знайде нове ім’я – Маргаритка. Із зміною імені почало змінюватися і єство дівчинки, нове ім’я ніби відкривало перед нею щось незвідане, грізно-таємниче. Баба Арехта навчила дівчинку хижацького закону людського життя: одному в ньому призначено бути паном, іншому – рабом. Якщо не хочеш увесь вік бути рабом – вчися панувати. Так булгаковська Маргарита стала відьмою з любові, вживаючи усіх заходів, щоб врятувати коханого майстра. Маргаритка ж стає відьмою через бажання мати владу над людьми, щоб опинитися серед тих, хто є паном цього земного життя.
Поряд з Майстром Маргаритка з’являється, отримавши спецзавдання і інструктаж від старшого за званням колеги. Цікаво, що тут образ Маргаритки є віддзеркаленням іншого образу булгаковського роману – образу Нізи, єршалаїмської молодички, що виконувала завдання римської таємної служби, саме вона виманює за місто закоханого в неї Іуду, де його і вбивають найманці Афранія.
Булгаковський майстер став символом художника, творця у широкому розумінні цього слова, який своїми творами увійшов в конфлікт з офіційною культурою свого часу, у випадку булгаковського героя майстер – з провідним в радянській літературі творчим методом соціалістичного реалізму. Проте, як відзначають деякі критики-булгакознавці (зокрема і А.Барков), поняття «майстер» на момент написання Булгаковим роману мало досить зловісний сенс: так Система іменувала письменників, готових до співпраці з режимом. У цьому сенсі герой Галини Тарасюк є повністю реалізованим Майстром. Він – служитель Системи, її жрець, офіційний літератор, виплеканий владою, визнаний прижиттєвий класик літератури, апологет затвердженого партією творчого методу – соцреалізму.
Концепція «вічного дому», куди було відправлено майстра після переходу зі звичайного, реального світу у світ надприродний – є одним з основних питань ідейно-філософської проблематики роману Булгакова. Дослідники висловлюють різні точки зору на тлумачення шляху, який привів майстра не до світла, а до покою. М.Чудакова вважає, що останній притулок майстра і Маргарити є праобразом кантівської концепції Лімбу: це не чистилище, а взагалі початок подорожі у потойбіччі. Це місце, для якого не зроблено вибір між Пеклом і Раєм (цей простір – край Пекла), подібної точки зору дотримується І. Белза, додаючи, що основним критерієм для перебування в Лімбі Данте вважав значимість особистості. Майстер звільнив свою художню свідомість, свою душу від тягаря буденного світу, світу страждання. Увесь світ в романі являє собою поєднання цих двох стихій – Світла і Темряви, змішаних у різних пропорціях, але від цього вони не перестають бути рівноправними і взаємозалежними. Подібний світогляд є характерним для представників гностично-маніхейських єресей – богумилів, катарів, альбігойців. Усі ці течії єднає думка про те, що матеріальний світ є джерелом зла, у світі ж духовному зосереджено усе благе. «Вічний дім» майстра – це місце, де межують світло і тьма, воно є аналогічним геометричному поняттю ребра між двома площинами, воно знаходиться поза часом, а, отже, у вічності.
Ніби поза часом, поза бурхливою течією життя опиняється і герой роману Галини Тарасюк. Майстер, змушений здавати в оренду свою розкішну квартиру на Хрещатику, за іронією долі мешкає тепер в одному просторі з Маргаритою: заміське котеджне містечко сучасної політичної і фінансової еліти будується там само, де влаштовували свої «гніздечка» служителі Системи. Останнім притулком Майстра, його «вічним домом» стає занедбана державна дача, яка колись вражала своєю розкішшю юну Маргаритку. Топос дачі повторює основні концепти «вічного дому» майстра – приглушене світло, присмерк за вікном, шелест саду, червоне вино у келихах: «Було тихо і гарно від зеленкуватого абажура, темно-лілового присмерку за відчиненим вікном і шемріту старого саду. Темним бордо переливалося в келихах чудове густе вино, і легкий хміль блудив кров’ю, віддаляючи їх одне від одного передчуттям чогось зовсім неочікуваного» [2,с.56].
У своєму останньому притулку, «вічному домі», усіма забутий і покинутий, самотній Майстер пише свій останній твір – першу в його творчості історичну драму «Іуда Іскаріот». Знаковим є те, що героєм свого твору Майстер зробив саме Іуду, який сприймається світовою культурою як загальнолюдський архетип для моделювання самого феномену зради.
Слід зазначити, що М.Булгаков у численних філософських діалогах роману намагається вирішити богословські і історіософські питання, відображені у художньо-філософській побудові роману. У розмові Берліоза, Бездомного та Воланда окреслюється, як вказав Б.Покровський, концепція об’єктивного європейського раціоналізму від Аристотеля, через католицизм, до Канта і далі – до атеїстичного марксизму, комуністичної кошмарної реальності пореволюційної Москви 20-30-х років ХХ століття.
Тому по суті показовим бачиться бажання Майстра, вигодованого раціональною атеїстичною системою, звернутися до образу найбільш одіозного апостола Спасителя, через універсальний образ Священного Писання осмислити добу і своє місце в ній. Доба, якій належав Майстер і яку він стверджував і славив своєю творчістю, була добою Великої Зради, добою Іуди Іскаріота. І сам Майстер жив за законами цієї доби, саме тому суспільно-політичні зміни, які принесе епоха перебудови і становлення незалежності, бачитимуться йому як новітній апокаліпсис і лякатимуть перспективою Страшного Суду.
Концепція Зла в романі Галини Тарасюк подібна до булгаковської. Михайло Булгаков чітко розрізняє зло земне і зло метафізичне. Перше в романі уособлює низка образів різних мерзотників, покидьків і просто дрібних шахраїв, друге – Воланд і його почет. Демони, безперечно, в першу чергу привертають увагу читачів, лякають, проте з часом образи цих істот набувають все більш декоративного, суто літературного характеру, відступаючи на другий план перед земним злом, що живе і множиться у душах людей. Воланд і компанія – не більш ніж кінцева інстанція, до якої люди, затяті у своїй порочності, впевнено крокують усе життя. Такого ж висновку дотримується і Галина Тарасюк: демони постають як всесильні тільки там, де зло панує в душах людей. У зла – людське обличчя, а не морда опереткового чорта, і уся відповідальність за скоєне лежить в першу чергу на земних злодіях і вбивцях.
Віртуальний роман Галини Тарасюк «Гаспид і Маргарита» як явище постмодерної літератури актуалізуює мотиви штучності, механістичності життя, апокаліптичності буття, фальшивих цінностей, двійництва, які розкривають втрату людьми моральних основ, духовну деградацію особистості та суспільства. Створенню гротескних форм у романі сприяють прийоми «дзеркального» письма, окарикатурення персонажів, галюцинації, сни героїв, створення та зривання «масок», переміщення серйозного на рівень комічного і навпаки, ефект «нанизування» різноманітних характеристик, прийом підміни, контрасти, поєднання гіперболи та літоти, метаморфози тощо. Внаслідок цього з’являються образи людей-масок, примар, маріонеток, двійників, служителів «дияволіади», котрі населяють гротескний світ твору, який є віддзеркаленням переверненої системи цінностей світу реального, омертвіння людської душі та самого життя.

Література
1. Булгаков М. О. Майстер і Маргарита: Роман / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України / Микола А. Білорус (пер.з рос.)/ М.О. Булгаков. – Х.: Фоліо, 2005. – 416с.
2. Тарасюк Галина Гаспид і Маргарита// Жіночі романи./ Галина Тарасюк. – Бровари: Відродження, 2006. – 288 с.

Резюме
Статья посвящена одному из наиболее интересных явлений современной культуры – феномену игры достояниями культуры и его реализации в современной украинской литературе. Автор исследует рецепции творчества М.Булгакова в романе Г.Тарасюк, прослеживает механизмы отображения, акцентируя их деформационный характер, эффект двойного отображения, использование гротеска и др.
 
ЛызловаДата: Воскресенье, 11.03.2012, 22:13 | Сообщение # 2
доцент
Группа: Проверенные
Сообщений: 13
Репутация: 9
Статус: Offline
Шановна Ірино Вікторівно! Будь ласка, поясніть жанрове визначення "віртуальний роман".
 
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 4. Методы, направления, школы в славянских литературах. » РЕЦЕПЦІЯ ТВОРІВ М. БУЛГАКОВА У РОМАНІ Г. ТАРАСЮК (Мельничук Ірина Вікторівна)
Страница 1 из 11
Поиск:

Cегодня на сайте были:
Copyright Кафедра русской филологии и перевода © 2009-2017Хостинг от uCoz