Вторник, 21.11.2017, 15:39
Кафедра русской филологии и перевода МГУ
| RSS
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск по сайту · RSS ]
Страница 1 из 11
Архив - только для чтения
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 4. Методы, направления, школы в славянских литературах. » ШЕВЧЕНКІВСЬКІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ГРЕЦЬКИХ ЛІТЕРАРАТОРІВ ... (Сардарян Каринна Гамлетівна)
ШЕВЧЕНКІВСЬКІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ГРЕЦЬКИХ ЛІТЕРАРАТОРІВ ...
AdminДата: Вторник, 20.03.2012, 01:06 | Сообщение # 1
Админ
Группа: Администраторы
Сообщений: 167
Репутация: 103
Статус: Offline
Сардарян Каринна Гамлетівна,
старший викладач кафедри української філології Маріупольського державного університету (Україна)



ШЕВЧЕНКІВСЬКІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ГРЕЦЬКИХ ЛІТЕРАРАТОРІВ ПРИАЗОВ’Я (А. ШАПУРМИ, Л. КІР’ЯКОВА)


Українська література XIX сторіччя подарувала нам безліч надзвичайних творів, що назавжди увійшли до скарбниці української культури. Творчість Тараса Шевченка — чи не найпомітніше явище за всю історію нашої літератури. Геніальний письменник, він був і геніальним мислителем: його жага до свободи, щирі переживання за долю своєї країни надзвичайно вплинули на свідомість нації, сформували прагнення до свободи та незалежності, яку вдалося здобути майже півтори сотні років потому.
Свої життєві принципи та переконання, найбільші прагнення Т.Шевченко висловив у поезії «Заповіт». Рядки цього твору відомі кожному від шкільних років. Зараз «Заповіт» є однією з найвідоміших поезій Шевченка, його вивчають у школі, часто декламують на урочистих зборах, для читачів він є вічним гімном патріотизму та силі духу.
Наш край – Приазов’я дав світові чимало визначних митців, що успадкували Шевченкові заповіти. Серед них помітне місце належить Антонію Шапурмі, Леонтію Кір’якову, творчість яких тісно пов’язана з народними джерелами, про що свідчать твори, стилізовані під народний ліро-епос. Ці поети зробили значний внесок у розвиток літератури і культури греків Приазов’я.
Антоній Амвросійович Шапурма – один з найвідоміших поетів Маріупольщини, увійшов у румейську літературу разом із літературною групою, яку очолював основоположник грецької літератури на Україні, поет Георгій Костоправ. Народився А. Шапурма 29 січня 1911 року в селищі Сартана. Перші його поетичні вправи відносяться до років навчання в школі. Перші публікації з’являються на шпальтах заснованої Г. Костоправом газети „Колективістис” під псевдонімом Ромеос. Молодий поет стає активним учасником літературного осередку при газеті. В спілкуванні з колегами, і зокрема з Г. Костоправом, шліфується, набирає впевненості його творчість.
З 1934 р., і до закриття грецької преси добутки Антонія Шапурми регулярно друкувалися в газеті «Колективістис» та в альманасі «Неотита». Репресії 1937 року спричинили припинення розвитку національної культури греків Приазов’я. Була знищена майже вся інтелігенція, закриті видавництва, грецький театр і педтехнікум, ансамбль пісні й танцю, припинилося викладання грецької мови в школах. У часи хрущовської відлиги А. Шапурма разом з Л.Кір’яковим стає біля джерел відродження румейської літератури. Вони пишуть вірші румейською мовою, літературознавчі статті, виконують переклади українських і російських класиків (Т.Шевченка, Л.Ук¬раїнки, І.Франка, В.Маяковського, М.Некра¬сова та ін.).
У 1964 році, до 150-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, Антоній Шапурма редагує й видає рукописний «Кобзар» румейською мовою. У нього увійшли добутки, перекладені А.Шапурмою та Л.Кір’яковим.
У своїй творчості Антоній Шапурма звертається до жанру балади. За мотивами фольклору греків Приазов’я написано «Баладу про доньку», в якій розповідається про злиденне життя вдови-одиначки з красунею-дочкою. Мати намагається вирішити проблему злиднів, віддавши доньку заміж за багатія. Пан, який віддав вдові за доньку шапку золотих виявився їй рідним сином. Цей сюжет перегукується з відомим мандрівним сюжетом балади. У баладі А. Шапурми присутні характерні для жанру прикмети, передчуття, трагічне впізнавання. «Балада про доньку» яскраво стилізована під народний ліро-епос. У зачині: «С невестой-дочерью жила / в селе вдова когда-то»[2, с. 61] нема конкретизації місця події, часу та імен героїв. Горе і нужда змушують матір вийти на базар:

Шумит базар. И мать кричит,
хоть сердце леденеет:
- Кто даст мне шапку золотых,
красою завладеет!.. [2, с. 62].
Для матері розпочинається трагедія у момент розлуки з дочкою: « – Верните дочь! Верните дочь! / не надо ваших денег»[4, 63]. Трагедія підсилюється усвідомленням матері невиправної помилки. Вона звертається до Бога з питанням: «– Ответь, откуда и когда / кровинку ждать родную?...»[2, с. 63]. Автор підсилює негативну забарвленість мовчанням неба та землі, акцентує увагу на кольорі моря, яке було чорним. Вся увага зосереджена на передачі відчаю матері. У баладі А. Шапурми вчасно відбувається впізнання брата та сестри:
И сразу вскрикнул пан: – Сестра!
ведь я твой брат пропавший!
Я очень долго шел домой
через пустыни, чащи… [2, с. 64].
В інтерпретації А. Шапурми «Балада про доньку» є повчальним твором, в якому автор висловлює думку про те, що навіть виняткові життєві ситуації не повинні призводити до пагубних вчинків.
Наступний твір, на який звернемо увагу – легенда «Кипариса». У легенді «Кипариса» зображено кохання дівчини та хлопця, які мріяли побратися. Красуня чекає на милого, який поїхав за море, аби заробити, та не повертається. Дівчина біля моря навічно залишилася виглядати свого милого та перетворилася на кипарис. Таке перетворення сприймається як своєрідне художнє зіставлення для більш яскравого зображення людського характеру. Перетворившись на дерево, дівчина ніби назавжди зберігає свою чистоту, молодість, красу, почуття любові. В легенді А. Шапурми «Кипариса» ми вбачаємо типологічну подібність із баладою Т.Шевченка «Тополя», в якій відбивається перетворення дівчини на тополю.
Отже, для творчості А. Шапурми характерне використання елементів фольклорної традиції. Поет звертається до народних жанрів, тем, образів, але, звичайно, він трансформує їх у своїй творчості, надає їм власного осмислення. Це проявляється насамперед в образній системі, мовному багатстві (використання епітетів, метафор, порівнянь), у композиції. Всі накреслені елементи надають творам румейського поета неповторності.
Не менш значну роль у літературі й культурі Приазов’я відіграв Леонтій Нестерович Кір’яков. В оточенні Георгія Костоправа, серед поетів та літераторів маріупольських греків, Леонтій Кір’яков був наймолодшим. Професор А. Білецький писав про Л. Кір’якова: «…Життя Леонтія Кір’якова, скільки він себе пам’ятає, пов’язане з поезією, що завжди жила в його рідному домі. Тут знали і любили пісню, казку, твори народного румейського поета Леонтія Хонахбея і з особливою любов’ю зберігали, як священну реліквію, Шевченків «Кобзар». Шевченкова поезія назавжди стала супутницею поета в його творчому житті. І він віддає всю силу свого таланту, відтворюючи Шевченка румейською мовою: у його перекладацькому доробку «Причинна», «Катерина», «Наймичка», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє», «Іржавець», «Варнак», «Кавказ», «Відьма», лірика Кобзаря [1, с.6].
Творчість Леонтія Кір’якова була відома в перекладах українською та російською мовами (вийшло п’ять збірок його поезій: «Завжди в дорозі» (1976 р.), «Травнева пісня» (1979), «Україна» (1981), «Слава тебя найдет» (1985), «Конь мой златокрылый» (1989). Румейською мовою видано «Слово про Ігорів похід»(1987), «Амфора» (1988), «Арион» (1992), «За три моря» (1993).
Характерною рисою творчості Л. Кір’якова є зв’язок з народною творчістю греків Приазов’я, про що свідчать балади за народними джерелами. Використання Л. Кір’яковим фольклорних образів та засобів є органічним для його творчості, бо зростав він в атмосфері національної культури, одним із найважливіших чинників якої є фольклор. У своїй творчості митець синтезував дві системи: фольклор та літературу. Фольклорні уподобання Л. Кір’якова були помічені ще професором А. Білецьким і акцентувалися самим поетом. Відчутна тематична суголосність творчості Кобзаря: намічені мотиви патріотизму, любові до рідного народу, рідної землі реалізуються у поезії Л. Кір’якова «Завещание».
Поетичний твір Л. Кір’якова «Завещание» тематично перегукується із «Заповітом» Т. Шевченка. Простежується виразна спільність теми, Л. Кір’яков висловлює бажання бачити своїх співвітчизників (сартанців) вільними. Автор акцентує на відповідальності митця перед людьми, все життя для нього, наче боротьба, поетичним словом він підносить культуру свого народу, втілює в життя бажання бачити своїх співвітчизників на одному рівні з іншими народами:
Всю жизнь я жил борьбой своею...
Всю жизнь мою хотелось мне,
Чтоб земляки мои – ромеи
С другими встали наравне [3, с. 26].
Для Леонтія Кір’якова бути поетом означає бути борцем, самовіддано служити Батьківщині та народу. Тарас Шевченко у своєму знаменитому «Заповіті» звертається до своїх сучасників, спонукає їх до повстання, він непохитно вірить, що його народ здобуде довгоочікувану волю. Жага поета до свободи, щирі переживання за долю своєї країни надзвичайно вплинули на свідомість нації, сформували прагнення до свободи та незалежності наступних поколінь.
Любов Л. Кір’якова до свого народу, концепція патріотизму розкривається у його творчості та поєднує його із класиками української літератури. Можна констатувати, що Л. Кір’якову був близький творчий досвід Т. Шевченка. Один з наскрізних мотивів у творчості Л. Кір’якова – шевченківський. Постать геніального Кобзаря є для автора зразком у мистецькій і громадській діяльності.
Тематичний аналіз текстів грецьких поетів свідчить про наявність у ліриці таких національних мотивів, як любов до Батьківщини, підвищений інтерес до долі свого народу, роль поета в житті суспільства, поети акцентують увагу на єдності між греками й українцями. Вагому стильову роль у творчості грецьких поетів відігравав фольклор. Вони збирали народну творчість і з неї черпали образи, мотиви, жанри.
Грецькі поети Приазов’я формувалися не лише на національному ґрунті, а й під впливом української культури, яка вже тривалий час є рідною для греків Приазов’я, вони синтезували у своїй творчості національний історичний досвід, традиції і здобутки українського письменства, зберігаючи свою творчу індивідуальність.

Література
1.Білецький А. А. Передмова / А. А. Білецький // Кір'яков Л. Лого пас Игор ту стратыю. Слово про Ігорів похід : пер. на грецьку (румейську). – К. : Дніпро, 1987. – С. 6–9.
2.Від берегів Азова : твори грецьких поетів України / упоряд. Д. Демерджі. – К. : Дніпро, 1979. – 222 с.
3.Моя Эллада – Украина : стихи, проза, публицистика : сб. греческих литераторов. – Донецк : Китис, 1998. – 206 с.
4.Сардарян К.Г. Поетична творчість греків Донецького Приазов’я / К.Г. Сардарян // Монографія. – Донецьк : Норд-Прес, 2010. – 171 с.

Резюме
Статья посвящена исследованию особенностей литературного наследия румейских поэтов А. Шапурмы, Л. Кирьякова. Автором исследованы истоки творчества греческих литераторов, акцентировано, что греческим поэтам Приазовья был близок творческий опыт Т. Шевченка. В статье указано на наличие в лирике таких мотивов, как любовь к Родине, повышенный интерес к судьбе своего народа, роль поэта в жизни общества.
 
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 4. Методы, направления, школы в славянских литературах. » ШЕВЧЕНКІВСЬКІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ГРЕЦЬКИХ ЛІТЕРАРАТОРІВ ... (Сардарян Каринна Гамлетівна)
Страница 1 из 11
Поиск:

Cегодня на сайте были:
Copyright Кафедра русской филологии и перевода © 2009-2017Хостинг от uCoz