Вторник, 21.11.2017, 15:30
Кафедра русской филологии и перевода МГУ
| RSS
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск по сайту · RSS ]
Страница 1 из 11
Архив - только для чтения
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 2. Взаимодействие и развитие славянских языков. » МІСЦЕ ФРАЗЕОЛОГІЇ В МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ (Чубарова Ірина Миколаївна)
МІСЦЕ ФРАЗЕОЛОГІЇ В МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ
AdminДата: Суббота, 10.03.2012, 21:46 | Сообщение # 1
Админ
Группа: Администраторы
Сообщений: 167
Репутация: 103
Статус: Offline
Чубарова Ірина Миколаївна,
студентка Маріупольського державного університету (Україна)



МІСЦЕ ФРАЗЕОЛОГІЇ В МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ


Лінгвістичні дослідження характеризуються активним зверненням до питання про мовну свідомість людини, організації її лексикону, взаємодії індивідуального та загального в мовних образах світу різних культур. У сучасний лінгвістичний ужиток міцно ввійшли такі поняття, як «мовна картина світу», «мовне бачення світу» і тощо, що беруть початок ще з антропологічних ідей В.Гумбольдта про мову як особливе бачення світу. Сучасні лінгвісти (А. Бєлова, І. Беженар, О. Городецька, Е. Кубрякова, Е. Селиванова та інші) у своїх дослідженнях останніх років зосереджують увагу на мовних засобах вираження картини світу [4, с. 6]. У центрі уваги мовознавців опиняється людина як носій мови, який репрезентує ту чи іншу культуру, у зв’язку з чим однією з суттєвих ознак лінгвістичної науки стає актуалізація лінгвокультурологічного й когнітивного підходів до мовних явищ, структур і процесів. Відомо, що саме мова вербалізує мовну картину світу, зберігає її і передає із покоління в покоління. І здійснює це вона за допомогою асоціацій. Такої думки у своєму дослідженні дотримується О. Залевська. Звісно, що за мовними явищами знаходяться певні соціокультурні чинники, тому за мовною картиною світу завжди стоїть соціокультурна картина світу: «Мова замальовує через систему своїх значень та їхніх асоціацій концептуальну модель світу в національно-культурні кольори», – справедливо вважає В. Телія [Цит. за 4, с. 10].
У колі зацікавлення лінгвістів сьогодні знаходиться лінгвокультурологічний підхід до вивчення взаємодії та взаємозв’язку культури і мови. Мовна картина світу, в свою чергу, створюється в процесі номінації, а її ключовим елементом є слово. Слово виступає як кардинальна одиниця мовної картини світу. Словниковий склад – це потрійна система знаків, що служить у мові для вираження системи суб’єктивного людського досвіду стосовно організованої системи дійсності, яка перебуває в процесі постійного розвитку, що отримує мовне вираження. Саме в такий спосіб виникає, на думку вчених (В. Левицького, О. Огуя, С. Кійко, Ю. Кійко), «мовна картина світу» (термін Л. Вейсгербера) [4, с. 12]. Науковці вважають, що вона становить сукупність уявлень людини про об’єктивну дійсність, напрацьованих протягом століть, і тією глибинною основою, тим «смисловим каркасом», на який нанизується щонайскладніша сітка мовних відношень. Як смисловий каркас мовна картина світу – це відображення всього оточуючого в мовному досвіді народу у вигляді системи номінацій, організованої сукупності мовних понять, які за допомогою лексем виражають у мовній системі всюди наявні взаємозв’язки та відношення між елементами дійсності, і на цій основі – між мовними поняттями.
Мова відображає картину світу, під якою розуміємо глобальний образ світу, який існує у свідомості людини і формується у процесі всієї духовної діяльності людини та її контактів з усім світом як результат пізнання. Простежуючи зв’язок мови і культури, Е. Сепір вважає, що культура – це те, що робить і думає певне суспільство, а мова – це те, як воно думає [Цит. за 2, с. 37]. Досить відчутним є вплив на мову міфічної свідомості, обрядової дійсності: народні вірування, звичаї, обряди залишили в ній свої помітні сліди. Антропоцентрична парадигма лінгвістичних досліджень у центр ставить людський чинник у мові.
Різні мови мають багато спільних рис, що зумовлюється фізичною природою людини, функціями головного мозку та нервової системи. Але кожна мова визначає особливе світобачення носіїв цієї мови. І кожна з мов своєрідно представляє світ у значеннях своїх одиниць, в особливій образності, у понятійних категоріях. І саме мова фіксує національний склад мислення в свідомості народу. Саме фразеологія у мові відображає, визначає, зберігає досягнення когнітивної людської діяльності, особливості національної психології, а також забезпечує діалог минулого з теперішнім та теперішнього з майбутнім.
Зазначимо, що мовна картина світу – різнорівневе, психологічне, логічне та мовне явище. Мова безпосередньо пов’язана з мисленням. Так, на думку Г.Колшанського, необхідно говорити не про мовну картину світу, а про мовномисленнєву картину світу. Мова відображає досвід кожного народу і виявляє не лише спільні знання, а й своєрідність бачення світу. Мовна картина світу складається з багатьох елементів, таких як традиції, вірування, ритуали, обряди, цінності, знання, поняття, уявлення, моделі поведінки, стереотипи та інше [5, с. 16]. Фразеологізми, прислів’я, приказки, інші зразки фольклорного мовлення найбільш наглядно демонструють спосіб життя, географічне положення, історію народу, традиції того чи іншого суспільства, що об’єднане однією культурою. Так, Т. Черданцева зазначає, що завдяки фразеології можливо проникнути у далеке минуле не лише мови, а також історії та культури її носіїв [Цит. за 3, с. 129].
Отже, фразеологічні одиниці (ФО) займають важливе місце у структурі мовної картини світу, яка об’єктивує ціннісну картину світу [3, с. 128]. Саме у фразеологічному складі мови концептуалізовані не тільки знання про власне людську, наївну картину світу й усі типи відношень суб’єкта до її фрагментів, а й начебто запрограмована участь цих мовних сутностей разом з використанням їх у міжпоколінній трансляції еталонів і стереотипів національної культури. Практично незаперечною є теза, що фразеологія – найбільш самобутнє явище, що вона характеризується найбільшим ступенем екстралінгвістичності, що фразеологія є єдиною областю мовних явищ, де сам зміст культури даного колективу в дану епоху відображається більш чи менш безпосередньо, що фразеологізми завжди якоюсь мірою відбивають світогляд народу.
Це насамперед пов’язано з принципом антропоцентризму, притаманному ціннісній картині світу, що послідовно фіксується у мовній картині світу у вигляді мовних репрезентацій уявлень людини про дійсність та ставлення до цієї дійсності.
У мовознавчих дослідженнях намітилися три підходи до розв’язання проблеми системного статусу фразеології: 1) фразеологія утворює у мові самостійну систему чи підсистему одиниць, відмінну від лексичної системи; 2) фразеологія і лексика утворюють підсистеми, які об’єднуються у спільну лексико-фразеологічну систему; 3) фразеологія не утворює системи, оскільки є сукупністю гетерогенних одиниць [1, с. 44].
Услід за такими лінгвістами, як О. Кунін, О. Смирницький, І. Чернишева, ФО визначаємо як нарізнооформлену сполуку слів, що характеризується стійкістю та ідіоматичністю. Під ідіоматичністю розуміємо «специфічний характер співвідношення між планом вираження і планом змісту стійкого словесного комплексу» [1, с. 46]. Існують і інші підходи до визначення ФО. Так, С. Башиєва розуміє ФО як «вербальну мікроструктуру, яка є результатом творчого сприйняття і відображення світу, як яскравий засіб експресивності, в утворенні якого беруть участь як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні фактори» [1, с. 46]. На думку Л. Авксентьєва фразеологічною одиницею є стилістично марковане зв’язане словосполучення, що характеризується семантичною злитістю компонентів, стійкістю значення і лексичного складу, яке, як актуалізація образного сприйняття етноколективом навколишньої дійсності, утворюється транспозицією значення або всіх компонентів, що становлять фразеологізм, або одного з компонентів [1, с. 43]. Підсумовуючи різні підходи до з’ясування ФО, можна зробити висновок, що головною диференційною ознакою ФО є якісно нове фразеологічне значення, яке зумовлене комплексною взаємодією таких ознак, як семантична транспозиція, стійкість, смислова цілісність і відтворюваність у мові.
У фразеологічному складі мови лінгвокультурна спільнота ідентифікує свою національну самосвідомість. Образна основа фразеологізмів відображає характерологічні риси народного світобачення, що входить як складова частина до поняття «менталітет». На основі цього в мовознавстві сформувався і став загальновизнаним погляд на фразеологічний склад мови як на найбільш прозору її підсистему для втілення етнокультури. О. Селіванова вважає: «фразеологізми будь якої мови є лінгвосеміатичним феноменом, формуючи особливу «підмову», одне з концентричних кіл мови, у якому в усталеній формі зберігаються і транслюються уявлення етносу про світ, культурна й історико-міфологічна інтеріоризація дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду народу» [Цит. за 2, с. 40].
Мова зберігає лише ті фразеологізми, які прямо або опосередковано співвідносяться з еталонами, стереотипами й міфологемами національної культури – як матеріальної, так і духовної. Фразеологізми не лише зберігають пам’ять про образну мотивованість значення, а разом з нею й про мотиви вибору образу, а й відтворюють з покоління в покоління, тому без досліджень культурологічного компонента фразеологічного складу мови неможливо створити повне уявлення про культурно-національний менталітет. Культурний компонент мови на рівні фразеології певною мірою фіксує культуру народу – носія мови, оскільки фразеологічний фонд містить у своїй семантиці національно-культурний компонент.
У фразеології заховано усю багатогранність історичного буття народу. Тому цілком природно, що багато вчених різних напрямів (етнографи, фольклористи, мовознавці, історики) звертаються до історії та етимології фразеологізмів як до цінного фактографічного джерела. З’ясування глибинних національносутністних джерел, які лежать в основі формування народної фразеології української мови – нагальне завдання, розв’язавше яке, відкриємо панорамну картину далекої доісторичної дійсності. Водночас інтерпретацію фразеологічних одиниць не можна здійснити, не знаючи історії народу, його традицій, звичаїв, обрядів, побуту – усього того, чим було наповнене народне життя українців попередніх епох.
Зазначимо, що фразеологія характеризується значним ступенем національної маркованості: для дослідження мовних картин світу ефективним є аналіз національно-специфічних фразем (на рушник стати ‘взяти шлюб, одружитися’ [6, с. 826], гарбуза дістати ‘одержати відмову під час сватання’ [6, с. 672] тощо) і специфіки мотивації (внутрішньої форми) фразеологізмів, оскільки вони відображають відмінності між народами у площинах як духовної, так і матеріальної їхніх культур.
Зіставляючи за значенням українську фразеологію з мовними відповідниками різних культур, слід звертати увагу на спільне й відмінне в образності ФО, в основі чого лежить національна своєрідність. Сам об’єктивний факт існування етнокультурних фразеологічних паралелей, котрі можуть охоплювати не лише в тій чи іншій мірі споріднені і в культурному відношенні постійно контактуючі мови, а й мови зовсім не споріднені, дуже далекі одна від одної в структурному відношенні, що не мали в минулому тісних етнокультурних контактів, свідчить про спільність законів мислення різних народів. Наявність таких паралелей наочно підтверджує присутність певної тенденції тісного взаємозв’язку й взаємообумовленості розвитку мови та культури кожного окремого народу, самобутні в національному відношенні фразеологічні звороти – результат мовного відображення специфіки тієї чи іншої культури. Досить простежити це на паралелях, об’єднаних ознакою ‘ніколи’. Так український фразеологізм коли рак у полі свисне [6, с. 431]. має відповідники в різних мовах: когда рак на горе свистнет – у російській мові, коли хвіст верблюда достане землі – в узбецькій, коли хвіст верблюда досягне землі, а кози неба – у монгольській. Відповідний приклад свідчить про те, що наявність у мовах світу етнокультурних паралелей – об’єктивний факт, який відтворює своєрідність розвитку національних мов і культур у їх взаємній обумовленості. Відповідник виразу народитися в сорочці перекладається з англійської як народитися зі срібною ложкою в роті, з французької – народитися зачесаним. Фразеологізм про схожість як дві краплі води має англійський синонімічний відповідник як дві горошини, німецький і чеський – як двоє яєць. І таких прикладів, що виступають паралельно у різних мовах досить багато [3, с. 131].
Фразеологізм включає додаткові семантичні, емоційно цінні, стилістичні елементи, які доповнюють предметно-понятійний зміст мовної одиниці й надають їй експресивної функції на основі відомостей, співвідносних з культурно-історичним, світоглядним знанням мовців. Стосовно ФО з їх образно-ситуативною мотивованістю, яка безпосередньо пов’язана зі світоглядом народу – носієм мови, основним нервом культурної конотації є образна основа, система образів, закріплених у фразеології, що так чи інакше пов’язана з матеріальною, соціальною або духовною культурою певної мовної спільноти. Культурно-національна семантика фразеологізмів представлена в елементах їх внутрішньої форми, у тематично-семантичних групах на позначення предметів побуту, просторової орієнтації, небесної сфери, які, метафоризуючись, поєднуючись асоціативним зв’язком, створюють національно-орієнтовану картину світу.
Отже, фразеологізми, самі будучи компонентом культури, одночасно виступають як дзеркало народної культури, народної психології і філософії, зберігаючи інформацію про ментальність, звичайно в закодованій формі містять відомості про матеріальне життя й духовні орієнтири етносу, а також вказують на картину світу загалом.

Література:
1. Авксентьєв Л.Г. Семантична структура фразеологічних одиниць сучасної української мови та особливості її формування / Л.Г. Авксентьєв // Мовознавство. – 1987. – № 1. – С. 43-46.
2. Васильченко В. Генетичні зв’язки української обрядової фразеології з етнічною культурою / В. Васильченко // Дивослово. – 2009. – № 6. – С. 37-44.
3. Комар Л. Світосприйняття фразеологічної одиниці / Л. Комар // Молодь і ринок. – 2011. – №1 (72). – С. 128-132.
4. Кубрякова Е.С. Языковое сознание и языковая картина мира / Е.С. Кубрякова // Филология и культура: Материалы второй Международной конференции. – Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 1999. – С. 6-13.
5. Онкович Г. Фразеологізми як національно-культурний компонент українознавства / Г. Онкович // Дивослово. – 1994. – № 9. – С. 12-16.
6. Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В.М. Білоноженко та ін. – К.: Наукова думка, 2003. – 1140 с.

Резюме:

В статье подаются краткие сведения о месте фразеологии в языковой картине мира. Именно во фразеологических единицах находим всю многогранность исторического прошлого народа, его обряды, традиции и культуру; наиболее точно отображается менталитет. Фразеологизмы, являясь компонентами культуры, одновременно выступают как зеркало народной философии и указывают на языковую картину мира в целом.
 
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 2. Взаимодействие и развитие славянских языков. » МІСЦЕ ФРАЗЕОЛОГІЇ В МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ (Чубарова Ірина Миколаївна)
Страница 1 из 11
Поиск:

Cегодня на сайте были:
Copyright Кафедра русской филологии и перевода © 2009-2017Хостинг от uCoz