Вторник, 21.11.2017, 15:41
Кафедра русской филологии и перевода МГУ
| RSS
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск по сайту · RSS ]
Страница 1 из 11
Архив - только для чтения
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 2. Взаимодействие и развитие славянских языков. » ВЕРБАЛЬНЕ ВИРАЖЕННЯ ОБРАЗУ «УКРАЇНА» ... (Камінська Вікторія Вікторівна)
ВЕРБАЛЬНЕ ВИРАЖЕННЯ ОБРАЗУ «УКРАЇНА» ...
AdminДата: Суббота, 10.03.2012, 21:29 | Сообщение # 1
Админ
Группа: Администраторы
Сообщений: 167
Репутация: 103
Статус: Offline
Камінська Вікторія Вікторівна,
студентка Маріупольського державного університету (Україна)



ВЕРБАЛЬНЕ ВИРАЖЕННЯ ОБРАЗУ «УКРАЇНА» В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ


У статті аналізується загальнокультурний знак «Україна» як важливий компонент сучасної української поезії та словесні засоби його вираження.
Ключові слова: образ, асоціативна лексема, мова.
Мовотворчість кожного майстра слова – неоціненне надбання естетично вартісних смислів і цінностей. Саме через мову ми здатні усвідомлювати себе і навколишній світ. Мова створює те світове інформаційне середовище, поза яким особистість не здатна до інтелектуального зростання. Мовою будується концептосфера світосприйняття народу, нації, особистості, той світ світоглядних понять, що міститься у мовних знаках [5, с. 44].
Естетика слова не може сприйматися відокремлено від носія цього слова – людської особистості. Слово розкривається через особистість і в особистості. Засвоєння Логосу завжди пов’язане з напруженою внутрішньою боротьбою, своєрідним духовним подвигом особистості, що визволяє приховані сили і резерви духу. В Україні завжди існувала традиція шанування слова як первинного початку, без якого не уявлялося саме життя людини. Сама мова України сповнена первісною поезією та абстракціями, здатних викликати конкретні відчуттєві враження. Одухотворена сила слів, їх пластика свідчить про міфологічність свідомості українства, природну емоційність [5, с. 47].
Кожний поет являє своїм сучасникам і прийдешньому осо¬бливий світ роздумів, почуттів, оцінок, матеріалізований у мові. Поезія виражає творчу індивідуальність у її внутрішніх перетвореннях, духовних пошуках. Особистісне та творче утвердження українських авторів у мовно-ментальному просторі передбачає збереження виразних ознак національної самобутності, передусім – національного мовомислення, етнічно конотованих словесно-образних кодів, специфічних мовно-естетичних знаків національної культури тощо.
Про художньо-словесне мистецтво та його форманти як своєрідні складники культури народу в її тяглості вагомо го¬ворить Світлана Єрмоленко: «Непересічні мовні особистості володіють талантом інтуїтивно відчувати колективний досвід у сприйманні естетичної природи слова й трансформувати його в такі мовні форми, які і за природою творення, і за харак¬тером сприймання (саме в єдності цих двох процесів!) постають як мовно-естетичні знаки національної культури» [4, с. 358-359]. Такими мовно-естетичними знаками в український культурі є стрижневі образи-символи, а саме домінантний образ України, який розкривається в творчості багатьох поетів. Отже, мета статті - з’ясувати особливості та засоби інтерпретації загальнокультурного знаку «Україна» в сучасній українській поезії. Матеріалом для дослідження обрано поетичні твори В. Кикотя, Н. Позняк, І.Драча, Н. Поклад, І. Гайворона, Н. Білоцерківець останніх років.
Питання про загальномовне та поетичне вживання образу-символа Україна і функціонально еквівалентних йому слів в сучасній українській поезії розглянуто у небагатьох роботах. Про слова «Україна», «український», про історичні зміни у їх лексичному значенні йдеться у працях С. Шелухіна, О. Братко-Кутинського, Миро Подума.
Поети різних поколінь і різних стильових пошуків та мистецьких шкіл зверталися до теми рідної землі, батьківщини – України. З них постає образ України в поетичному слові, метафоризованому, символізованому через зображення минулого, сучасного і майбутнього України, як вони уявляються поетам. Поетичні тексти про Україну можна розглядати як вербалізацію наскрізної національної ідеї, втіленої в лексико-асоціативному полі «Україна».
Насамперед, Україна у кожного майстра слова асоціюється з рідним краєм, землею, батьківщиною, вітчизною, наприклад: «І пестить ніжно хвилею-рукою Моєї Батьківщини береги» [7], «Спить батьківщина, її можна безкарно кохать» [1, с. 5]. Образ України неможливо тепер уявити без згадки про суверенність та державність: «Та дивлюсь вже на світ з веж своєї держави!» [6, с. 57]. Ці лексичні номінації співвідносяться з назвами спорідненості: мати, неня, родина, рід, жінка, дитина. Узагальнена семантика родини, зв’язків між членами родини, відчуття близькості накладається на семантику ключового поняття України-матері: «Ти – моя нене, ти ж – моя дитина, Вітчизна – матір, доне – Україна» [3, с. 10], «Йде із Матір’ю наше грядуще» [2, с. 152]. Дуже часто образ України персоніфікується: «І йшла Вкраїна битими шляхами, І дух козацький рвався із грудей» [7]. Вербальне відтворення історії народу бачиться поетам через асоціацію України з Руссю: «Україно, сива моя Русь», «Там, де ти, прадавня моя Русь», «Моя занедбана, вином залита Русь» [7]. Ї досі сучасним майстрам слова не уявляється Україна без славетного Т.Г. Шевченка, образ якого з’єднує минуле та сучасне українського народу, але емоційне сприйняття його похмуре як й історія самої України: «І шапку скидає Шевченко, і в шапку ридає Тарас» [3, с. 12], «І сам Шевченко плакав поміж нами» [7].
Крім назв спорідненості в поезіях актуалізується лексика, що належить до кількох лексико-семантичних груп. Це, зокрема, слова, що у поетичних текстах репрезентують типовий український простір з характерними номінаціями живої природи – рослин, птахів, комах, наприклад: садок, діброва, волошки, верби, вишня, полин, чорнобривці, чайка, ластівка, які представлені в таких рядках: «Вишневих садків благодать» [1, с. 7], «Вибухне листям черешня, цвітом бузок спалахне», «А синя степова волошка, тобі пасує над усе», «Хай заколисує цвітінням сніговим, Всі мрії ваші українська вишня» [7]. Символом України для кожного українського поета є калина: «Червоніє з-під снігу калина» [2, с. 154].
Етнокультурним змістом наповнені семантичні назви, пов’язані з хліборобською працею на українській землі: нива, степ, орач, чорнозем, плугарі, рілля. До українського побуту звернені й такі етнолексеми: хата, борщ, хліб, рушник. Наприклад: «Ми на спинах своїх чули стогони плуга», «вже він висіяв нас, у масний український чорнозем» [6, с. 58], «я вже навчивсь по-справжньому радіти аромату свіжого борщу», «і ниву хай один орю, осушить піт вечірній легіт» [7]. У контексті роздумів про долю України ці слова набувають вторинного, символічного значення, бо кожне з них має здатність до утворення метафоричних висловів.
Лексема «Україна» репрезентується також у власних назвах (топонімах, гідронімах), які є частотними в поезіях. Це оніми Київ, Дніпро, Львів, Волинь: «Київ з очима сонця і місяця» [3, с. 14], «Блукаю я, закохана у Львів» [7], «Це Бабин Яр. Тут квіти покладу» [2, с. 160], «…і б’є в тулумбаси Дніпро» [6, с. 61].
Отже, у своїй творчості сучасні майстри слова при моделюванні образу України послуговувалися загальновживаною лексикою, тематичні групи якої пов’язані зі світом навколишньої природи і внутрішнім світом людини. Узагальнено можна подати словесний образ України як асоціативне поле номінацій на позначення назв спорідненості, рослинного світу, типового природного ландшафту, суспільного життя тощо.

Література
1. Білоцерківець Н. Поезія // Сучасність. – 2003. - № 4. – с. 5 – 11.
2. Гайворон І. Поезія // Київ. – 2011. – № 4-5. – с. 152 – 160.
3. Драч І. Поезія // Київ. – 2001. - № 11. – с. 10 – 14.
4. Єрмоленко С. Нариси з української словесності: (стилістика та культура мови) / С. Єрмоленко. – К., 1999. – с. 358-359.
5. Єрмоленко С. Універсалізм української мови: Зб. наук. праць Наук.-дослід. ін-ту українознавства. – Т. XVII. – К., 2007. – с. 40-54.
6. Поклад Н. Поезія // Київ. – 2002. - № 4-5. – с. 56 – 64.
7. http: // poetry. uazone. net.

Резюме
Доклад посвящен анализу общекультурного знака «Украина» как важного и неотъемлемого компонента современной украинской поэзии. Также определяются особенности и словесные средства его выражения. Материалом для данной работы послужили поэзии И. Драча, Н. Позняк, Н. Поклад, И. Гайворона, В. Кикотя последних лет.
 
Форум » Интернет-конференция "Актуальные проблемы славистики 2012" » Секция 2. Взаимодействие и развитие славянских языков. » ВЕРБАЛЬНЕ ВИРАЖЕННЯ ОБРАЗУ «УКРАЇНА» ... (Камінська Вікторія Вікторівна)
Страница 1 из 11
Поиск:

Cегодня на сайте были:
Copyright Кафедра русской филологии и перевода © 2009-2017Хостинг от uCoz